…Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
закам’янів. – Біда, – каже Григорій Савич. –
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
що на тому світі. Нічого, якось відштовхнувся
від постаменту, та й підемо.

…От ми йдемо. Йдемо удвох, із ним.
Шепоче ліс: – Живе із кам’яним!
– Диви, дива! – дивується трава. –
Він кам’яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:
– Не може бути, щоб таке було.
Та їх давно вже хтось би зупинив!
…Тим часом ми проходим серед нив.                                     Ніхто не сміє зупинити нас.
…Тим часом ми проходимо крізь час.

                                                                                                                               Ліна Костенко

У ці дні  відзначаємо 300 років з дня народження українського мандрівного філософа Григорія Сковороди. Геній філософа залишається актуальним для всіх поколінь. Можливо, хтось із  сучасників уважав його диваком, але речі, які його хвилювали – вічні.

Сам Григорій Сковорода не менш цікавий, аніж його філософська спадщина.  Сковорода був дуже нехарактерним філософом, як на його епоху та й на будь-який інший історичний проміжок часу. Іконічний образ Сковороди – це мандрівник «без гроша за душею»,  з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія і його власні рукописи. Сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість уже ходив з посохом, як якийсь пророк – а може й був ним? Епоха Григорія Сковороди – це часи, коли у масовій свідомості поняття особистої свободи було відсутнє.
Його життя і творчість – яскравий приклад того, що мудра людина може задовольнятися малим і що не статки є головним у житті.
Ми продовжуємо захоплюватися його філософською спадщиною і вивчаємо її.
Нехай росія «вітає» Григогія Савовича обстрілом музею у Сковородинівці, повномасштабна війна не стане на заваді вшануванню ювіляра!